Чіпка
- А й дитина ж то вийшла – на славу. Повновиде, чорняве, головате, розумне… Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе
- "з дитинства виродок і байстрюк"; "ніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника"; не вірить у справедливість, бо "немає правди між людьми"; борець за правду і справедливість, який перетворюється на розбійника та пропащу силу; вірний у дружбі; сміливий, безбоязний бунтар; терплячий; вольовий;
- “Рано встає, пізно лягає, та все в полі та в полі. Хоч не дуже радіє, та й не журиться: за роботою ніколи. Сам на себе, на свою працю всю надію покладає. Припадає до того поля, наче закохався у його… Не тільки в будень – і в свято…
- він мав «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка», «ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі, та груди високі…»
- Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою...»)
- «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника...»
- "Як же його жити, Галю?.. Та хіба ми крадемо? Ми своє одбираємо... Пан — наробив нами, жид — надурив з нас... А нам хіба з голоду пропадати? серед шляху погибати?.. «Скрізь неправда… скрізь! — шептав він. — Куди не глянь, де не кинь — всюди кривда та й кривда!.. Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатися від неї, утекти від неї; плутаєшся у темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш… не вхопиш тропи, куди йти; не знаходиш місця, де б прихилитися… Сказано: великий світ, та нема де дітися!.. Коли б можна, — увесь би цей світ виполонив, а виростив новий… Тоді б, може, й правда настала!..»Кожен з нас несе гріх за собою... Чого ж одному прощено, — один забувся про його, наче спокутував, а мені — нема ні забуття, ні спокути... І не карали — винуватий... Де ж та правда на світі?
Галя
- "польова царівна", щира, добра, вразлива, справедлива, жаліслива.
- намагалася повернути свого чоловіка до чесної праці,а, втративши надію на щасливе життя з ним, накладає на себе – галя
- «- Так оце та правда?! Оце вона!!! - скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом.»
- «Вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива до кожного».
- «Як ти увійшла до нас, то мов праведне сонце вступило в хату, немов нам очі розв’язала, світ повила рожевим квітом». Працьовита, весела, усьому дала вона лад, «де тільки рука її доторкалася або де око зиркнуло, — все те з хмурого, сумного прояснялося, ніби усміхалося»
- «...біле, рум'яне личко, очі оксамитові, чорні», доповнюючи внутрішньою красою, що гармонує з мовою героїні, яка «щебече, як ластівочка»
- Письменник її порівнює з перепілкою, білочкою, причудою, що заворожила парубка
- «І все в нас буде тихо, мирно: ні лайки, ні сварки ніколи…» — такий ідеал, кінцева мета прагнень Галі.
- Мова Галі така тиха, лагідна, поетична, як і її вдача. Вона не говорить, а «щебече, як ластівочка». Але часто слова її сповнені то смутку-жалю, то гірких дорікань, вона вживає народні звороти або риторичні запитання, як-от: «Веселить мене лиха моя година», «А ще кажеш: немає правди між людьми! А де ж у тебе правда? Де?».
- «І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини?»
Грицько
- бідний сирота; доброзичливий; працьовитий; благородний; недалекоглядний; пристосуванець; заздрісник; лицемір; егоїст; байдужий до долі інших; корисливий; відсторонений від громадських справ.
- Часто вживав прислів’я “своя сорочка ближча до тіла”, “дарованому коневі в зуби не дивляться”
- «сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа
- Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і «діток маленьких коло неї». «Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. «І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою», яку старші молодшим за приклад ставили (сироти, наймити, а стали хазяїнами!)
Мотря
- дізнається про страшний злочин сина і , перемагаючи материнське почуття, йде до волості, щоб заявити на сина – мотря
- «свого серця влупити та дати йому, коли б тільки він став чоловіком».
- В молоді роки Мотря жила по сусідах і вмерла в чужій хаті, не зазнавши щастя. Мотря з молодих літ зсушена то працею, то нуждою, «суха, як опеньок, тиха, бідненько зодягнена…» Автор порівнює її то з підстреленою горлицею, то з совою, показуючи її висохлою, згорбленою, почорнілою.
Христя
- «весела, моторна й робоча дівчина, хоч і невелика красуля»
- «Христя чула добре у Чіпці своїм жіноцьким серцем»
- «Однаково чули, що добре, що лихе, і через те завжди обидві сходились у своїх думках»
- бідна сирота, загартована у дитинстві тяжкими випробуваннями; жаліслива; має практичний розум, уміння розрадити, підказати та застерегти від непоправних помилок.
Дід Улас
- «— То ще тільки один бог милосердний держить нас на світі, а то б нас давно треба виполоти, як твар нечестиву. Дивись: вівця!.. Що вона кому заподіє?.. Нікому нічого!.. Ходить собі, щипле травицю зелену... вівця, та й годі!.. А ми й її ріжемо, ми їмо її, як вовки голодні... І чого ми тільки не їмо?.. А воно то все — гріх! Усе нам оддячиться на тім світі, все... Грішні ми, прокляті душі! Ми не тільки над скотиною знущаємося, — ми й свого брата часом черкнемо... Бач! У брата — он те й друге, а в мене ні сього, ні того... Заріжу, мовляв, брата, — добро його поживу! І ріже чоловік чоловіка... Ріже — забув і думати, що йому на тім світі буде?!. Лихий його путає, — він і ріже... Ох, грішні ми, прокляті душі!»
Максим Гудзь
- Дуже привабливий зовнішністю й молодечим запалом Максим Ґудзь: «Як же дійшов до літ та убрався у силу, — біда з ним та й годі! Високого зросту, бравий, широкоплечий, як із заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун… Хороший з лиця — повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними веселими очима, лискучим усом, — він був перший красень на селі».
- нащадок козаків; буйний; охочий до чарки і до бійки; єдина пристрасть - збагачення; люблячий батько
Явдоха
- злодійка-багачка, дитя соціального дна; не має нічого святого; зневажає простих трудівників; для неї найголовніші нажива та прибуток; ніжна та любляча матір.
Лушня, Матня, Пацюк
- "пропаща сила", ледарі, злодії, любили чарку, нехтували народною мораллю
- одна думка, одна гадка. Всі вони однакових літ: не то, щоб старі, не то й молоді, - вже підтоптані парубки
- Лушня був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима... Вони так і говорили в його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила, - такий балакучий.
- Пацюк собі худощавий, низький, мишастий, справжній Пацюк, такий і прудкий; говіркий, співучий - на селі перший співака.
- Матня одрізнявся од усього товариства й норовом, і околом. Який завтовшки, такий завбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, й у тому покладав усю свою втіху.
- Були вони всі три панські й повиростали по панських дворах. Лушня був пана Совинського, а Пацюк та Матня - пана Польського, того самого, що й Чіпчин батько.
- Матня та Пацюк узяті в двір ще малими підлітками: перший - від плуга, другий - від овець. А сини їх зосталися в дворі підпасачами: один - коло скоту, другий - коло овець.
- Лушня родився й виростав у панському дворі, сирота "Коли не краду, то б'ють, - дума сам собі, - за те, що посягаю вкрасти, то хай же краще б'ють за те, що краду!". І через рік, через два з малої та доброї дитини зробився якийсь лихий злодіячка, котрому нічого вкрасти все, що тільки близько лежало коло його, й божитись-присягатись, що він і сном і духом не знає, як воно опинилося у його в кишені
Пани Польські
- "людські п'явки", жорстокі, егоїстичні, амбітні, вважають себе "вищими" за всіх інших, безжальні, несправедливі.
Хрущ
- мав декілька прізвищ
Секретар Чижик
- Борода йому була гладко виголена; як та сокирка, видавалась вона вперед, ховаючи в прогалині між довгим носом і собою запалий рот, з сухими тоненькими губами; голова трохи подалась назад; довга шия, як у вола, коли його в ярмо запрягають; на грудях одтопирились верхні краї форменого сюртука, застебнутого внизу на два ґудзика, й робили ніби горб, а на спині був справжній горб – аж до самих плечей до тонкого, перегнутого стану
Василь Семенович
- Тонкий, цибатий, як журавель, з рижуватим, жорстким, як на ведмеді, волоссі, з великим лобом – хоч кошенят бий, з великими, розумними, сірими очима, з товстою, униз обвислою губою…
Немає коментарів:
Дописати коментар